я подивився у безодню
і вже її не відпущу
бо в ній любов вона із сала
й борщу

коли нас знайде археолог
то не відчинить саркофаг
віршів злякається на кришках
покличе старшого когось

живуть травмуючі події
десь в підсвідомості у нас
на теплих спогадах про море
і джаз

я в те не вірю просто знаю
що в купі втрачених надій
нарешті знайдеться живою
добіса втомлена твоя

на світлофорі без зупинки
під повним місяцем трамвай
вже геть знекровлений порожній
у ніч гудронову повзе

якщо мої померзнуть очі
якщо відмовлять пальці рук
почую серцем де мій ворог
де друг

у хату влізли лангольєри
поїли сало самогон
й моє минуле отруїлись
і всі попадали і сплять

від термояду часто гинуть
як йде весна сніговики
таблеток теплих наїдяться
і палять шлунки до дірок

була пітьма і порожнеча
ні звуків ані голосів
а потім хтось промовив слово
відтоді все і почалось

лежу в дзеркальних окулярах
й кісневій масці поруч як
це джомолунгма тут без яка
ніяк

олег дизайнер інтер'єрів
прекрасну творить каламуть
до нього йдуть його знаходять
і б'ють

рать косооких окупантів
кривим багром під чорний гай
збирає в свій підземний човен
мазай

на рік новий як вимкнуть світло
візьму драбину і мішок
і натрушу яскраві зорі
в домівки ваші принесу

коли вони повиздихають
питаю бога він мовчить
і замість відповіді чую
роботу наших пепео

мене давно гойдають трави
і пестять квіти і дощі
катають равлики та бджоли
і носить вітер не чекай

в пітьмі з ліхтариками люди
як зорі в космосі і я
іду зігрітий теплим світлом
між ними наче космонавт

оксана відьма не стріляє
вона на лінії вогню
стоїть читаючи закляття
і ворог падає й горить

магічне вогнище палає
дуби чудовий краєвид
читає вірш мій сивий пращур
друїд