відомий робот інтровертер
був кожен день на самоті
ростив бонсай читав машинам
про час і всесвіт пиріжки

коли я стану мудрим старцем
ашрам відкрию щоб вогонь
нести усім заблудлим душам
в своїх сакральних пиріжках

так треба жити щоб ніколи
ніхто з людей не розумів
де ти живеш чим заробляєш
і особливо з ким ти спиш

кохання вдарило зненацька
накрило села і міста
не залишивши на планеті
нікого хто б не постраждав

моє жовтневе стигле сонце
діру прорвало в торбі хмар
червоним вимазавши небо
як камінь падає на дно

таке буває щось побачиш
перед собою чи десь там
що краще щоб ніхто ніколи
того не бачив взагалі

люблю осінніми ночами
із пледів кокони сплести
і кішку чухати за вухом
і ямбу стопи лоскотать

цінуйте цю похмуру осінь
і небо в плямах сірих хмар
нам кожну з них відвоювали
наземних янголів війська

крізь дим на ношах тягнуть літо
руда як сонце медсестра
червоно жовтими дощами
бинтує опіки бійцям

коли мене накриє осінь
віддайте зошита дочці
а зброю сину та залиште
у листях збитого мене

я уночі буває вийду
у дике поле і впаду
а зверху так співають зорі
що всі супутники тремтять

десь на кордоні між світами
олег обмацує пітьму
вона мовчить і поглинає
його розмазані сліди

поет стоїть на мокрій шкірі
спини бійцевого кита
і палить вбивчим дієсловом
чужі ворожі кораблі

галактих мертвих білий попіл
в космічне висипав відро
і розмішавши пензлем зорі
фарбує яблуньку господь