ти вже біжиш до мене люба
тебе не бачу ще але
вирує став спливає риба
і з неба падають хрущі

господь прийшов як той електрик
на землю грішну у четвер
без зайвих викликів й рахунків
і всім полагодив життя

знайди мене по мерехтінню
віршів коротких на снігу
та вщент розплавленим пістолям
і збожеволілим птахам

відомий робот інтровертер
був кожен день на самоті
ростив бонсай читав машинам
про час і всесвіт пиріжки

найвища ступінь егоїзму
коли твій мозок хтось довбе
не впізнавати в тому дятлі
себе

тарас пішов у рукопашний
дістав хреста і гострий штик
і в саме серце вороженьків
штрик штрик

коли я стану мудрим старцем
ашрам відкрию щоб вогонь
нести усім заблудлим душам
в своїх сакральних пиріжках

щось дуже схоже на оксану
але незграбне і косе
олегу змій зеленоокий
несе

так треба жити щоб ніколи
ніхто з людей не розумів
де ти живеш чим заробляєш
і особливо з ким ти спиш

кохання вдарило зненацька
накрило села і міста
не залишивши на планеті
нікого хто б не постраждав

моє жовтневе стигле сонце
діру прорвало в торбі хмар
червоним вимазавши небо
як камінь падає на дно

злетів мій квадрокамікадзе
несе до ворога біду
за ним по полю потихеньку
іду

таке буває щось побачиш
перед собою чи десь там
що краще щоб ніхто ніколи
того не бачив взагалі

люблю осінніми ночами
із пледів кокони сплести
і кішку чухати за вухом
і ямбу стопи лоскотать

цінуйте цю похмуру осінь
і небо в плямах сірих хмар
нам кожну з них відвоювали
наземних янголів війська

я по дніпру на жовтій баржі
під синім небом де безвіз
сім тон весни живої в осінь
провіз

зникають люди в морі жовтня
і сплять під листями на дні
хто не прив'язаний спливає
я ні

цей світ ще дихає він теплий
біжи лови його мерщій
останній промінь бо на тому
дощі